Головна‎ > ‎Кафедра‎ > ‎

Історія кафедри

Минуло 100 років з дня організації кафедри госпітальної хірургії (нині хірургії №2) Дніпропетровської медичної академії. Разом з alma mater кафедра пережила відновлення держави після I Світової війни і пролетарської революції, період голодомору в Україні і репресії 30-х років минулого століття, II Світову війну, хрущовську відлигу і розпад Союзу соціалістичних держав. Події, що відбувалися в країні, не могли не вплинути на долі співробітників кафедри, змінивши життєвий шлях багатьох з них. Незважаючи на це, протягом всього періоду роботи колективу кафедри, головним залишився дух наполегливого творення і прагнення досконалості. Наведені, на жаль, далеко не всі відомості про 100-річну історію кафедри госпітальної хірургії Дніпропетровської медичної академії ми пропонуємо вашій увазі.





Кафедра госпітальної хірургії була заснована в 1919 році, організатором і першим завідуючим був проф. Є.К.Істомін.

З 1922 по 1941 рік кафедру очолював проф. Гальперн Я.О. Його наукова діяльність була присвячена: хірургії шлунку, стравоходу, переливанню крові.

З 1945 р. по 1960 р. кафедрою керував проф. Гнилорибов Т.Є. Головні розробки: кишкова пластика стравоходу, відновлення піхви при її атрезії, сечового міхура при його екстрофії, роботи по трансплантації органів і тканин.

У 1956 році була організована кафедра госпітальної хірургії №2, яку очолив проф. Чухрієнко Д.П. Вирішувалися проблем патології серця, легень, шлунково-кишкового тракту, молочної залози, органів сечовидільної системи.

З 1960 року кафедрою госпітальної хірургії №1 завідував проф. Хорошманенко М.Я., колектив займався проблемами правця, захворювань щитовидної й підшлункової залоз.

Проф. Любін Ф.А. у 1971 році був обраний на посаду завідуючого кафедрою госпітальної хірургії №1, головний науковий напрямок - лікування кишкових нориць.

Проф. Колесов Є.В. керував кафедрою з 1983 по 1993 рр., у його клініці почала розвиватися кардіохірургія.

З 1993 по 2007 р. кафедрою завідував професор Люлько І.В. У цей час найбільша увага приділялась вивченню жовчно-кам’яної хвороби.

З 2007 року очолює кафедру професор Кутовий О.Б.




Кафедру госпітальної хірургії організовано в 1919 році на базі лікарні Червоного Хреста, яка була розташована на вул. Короленка і пізніше перейменована на міську клінічну лікарню № 1. Першим завідувачем кафедри був головний лікар, професор Євген Костянтинович Істомін.


Професор Істомін Е.К.

Професор Істомін Е.К.


Народився 19 лютого 1877 року в родині священнослужителя. Його батько, Костянтин Євстахійович, був інспектором Харківської Духовної семінарії і редактором богословсько-філософського журналу «Віра і Розум». У 1901 році Євген Костянтинович закінчив медичний факультет Харківського університету, а в 1908 році, під керівництвом професора Мельникова, захистив дисертацію на тему: «До патологічної гістології та клініки варикоцеле». Після захисту дисертації він отримав звання приват-доцента і працював у Харківському університеті. Кілька разів Євген Костянтинович стажувався в клініках Європи. Одним з його вчителів був професор Бір Август.

Професор Є. К. Істомін – талановитий викладач, вчений і чудовий різнопрофільний хірург. Він одним з перших у Росії оперував на серці. Широку популярність здобула його стаття про операцію Альбеє при туберкульозі хребта. Серед його учнів були професори Д.А. Василенко, А.М. Абрамова, П.Я. Езау. Євген Костянтинович помер 3 січня 1920 року у віці 43 років від висипного тифу.

На жаль, про кадровий склад кафедри і особливості її роботи в ті роки інформації немає.



Наступна яскрава сторінка історії пов’язана з обранням у 1922 році на посаду завідувача кафедри госпітальної хірургії професора Гальперна Якова Йосиповича.


Професор Гальперн Я.О.

Професор Гальперн Я.О.

Він народився 1 січня 1876 року в місті Вільно (нині Вільнюс). Після закінчення в 1899 р. медичного факультету Київського університету, Я.Й. Гальперн працював у м. Сміла під керівництвом відомого хірурга Б. С. Козловського. Переїхавши до Петербурга, спочатку працював у клініці Г.Ф. Цейдлера на базі Обухівської лікарні, потім – штатним асистентом хірургічного відділення французької лікарні, під керівництвом Р. Р. Вредена.

Під час російсько-японської війни Яків Йосипович був мобілізований і служив лікарем саперного батальйону на Далекому Сході. Після демобілізації він залишив столичну клініку і працював у провінційній лікарні м. Смоленська під керівництвом видатного хірурга С. І. Спасокукоцького. В 1907 році Яків Йосипович перейшов у Тверську (нині м. Калінін) губернську земську лікарню.


Яків Йосипович Гальперн - після російсько-японської війни С.-Петербург (1905 р)

Яків Йосипович Гальперн - після російсько-японської війни С.-Петербург (1905 р)


У цей період Яків Йосипович із властивою йому цілеспрямованістю, по суті без відриву від практичної діяльності, продовжував збагачувати свій досвід, стажуючись у клініках Європи.


Яків Йосипович Гальперн Берлін - 1910 рік.

Яків Йосипович Гальперн, Берлін - 1910 рік.


Наукова діяльність Я.Й. Гальперна була присвячена актуальним проблемам хірургії шлунка і стравоходу. Ще в 1912 році, незалежно один від одного, румунський хірург Жіан та Я.Й. Гальперн запропонували оригінальну пластику стравоходу великою кривизною шлунка. Цей метод хірургічного втручання увійшов в історію як операція Гальперна-Жіана. Велику увагу Яків Йосипович приділяв виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки. Уже в 1922 році Я.Й. Гальперн виступив з програмною доповіддю на XV з’їзді хірургів, в якій зупинився не тільки на показаннях до хірургічного лікування, профілактики ускладнень та рецидивів захворювання, а й детально проаналізував тактичні і технічні причини розвитку хвороб оперованого шлунка.

Таким чином, коли в 1922 році, Я.Й. Гальперн очолив кафедру госпітальної хірургії, він був уже сформованим і високопрофесійним хірургом. Крім того, Я.Й. Гальперн був талановитим педагогом. Його лекції, глибокі за змістом, блискучі за формою, завжди відображали сучасні досягнення науки. Йому вдалося об’єднати навколо себе колектив однодумців, що складався не тільки з виключно кваліфікованих і авторитетних фахівців, а й талантливої молоді, яка прагнула професійного росту.

Яків Йосипович започаткував переливання крові у Дніпропетровській області. У його клініці в 1926 р. вперше було виконано пряме переливання крові від донора хворому. Особливу увагу приділяв переливанню гетерогенної крові, вивчав реакцію Васcермана у консервованій крові; вважав її вкрай необхідною для запобігання зараженню сифілісом.

Виявляючи дивовижну енергійність і активність, Я.Й. Гальперн спільно з професором С.П. Федоровим ініціював створення і був протягом багатьох років редактором журналу «Новий хірургічний архів», який з 1946 року став видаватися у Києві під назвою «Клінічна хірургія». Я.Й. Гальперн був заступником голови Всесоюзного товариства хірургів, головою багатьох Всеукраїнських з’їздів хірургів, а також почесним членом хірургічних товариств Москви, Ленінграда, Саратова, Іванова, Харкова та інших міст.

У 1934 році Якову Йосиповичу присвоєно звання заслуженого діяча науки УРСР, а постановою Президії міської Ради у зв’язку з 35-річчям плідної науково-практичної діяльності його преміювали автомобілем. За його сім’єю довічно закріплено квартиру. Було виділено кошти на устаткування і оснащення клініки. Його обирали депутатом міської та обласної Рад депутатів трудящих.

Я.Й. Гальперн залишив вагому наукову спадщину. Ним опубліковано 90 наукових робіт, під його керівництвом виконано 3 докторські та 5 кандидатських дисертацій. Помер Я.Й. Гальперн 22 грудня 1941 року в м. Кисловодську від туберкульозу.


Проф. Гарбер Н.І. (3-й зліва), ас. Істоміна О.Я.(6-а зліва), проф.Гальперн Я.Й.(7-й зліва), проф..Векснер Б.Г.(8-й зліва), ас.Істомін В.Є (9-й зліва)

Проф. Гарбер Н.І. (3-й зліва), ас. Істоміна О.Я.(6-а зліва), проф.Гальперн Я.Й.(7-й зліва), проф..Векснер Б.Г.(8-й зліва), ас.Істомін В.Є (9-й зліва)



Надійними помічниками Я.Й. Гальперна в роботі були люди, що залишили по собі глибокий слід у теорії та практиці медицини, філософії та культурі. Серед них професор – Гарбер Натан Ілліч, випускник Лейпцизького і Юріївського університетів, а з 1940 року – завідувач кафедри хірургічних хвороб-2 з курсом військово-польової хірургії ДМІ; професор Векснер Борис Гаврилович, який у 1945 – 1951 рр. керував кафедрою загальної хірургії ДМІ; доцент Істомін Віктор Євгенович, син професора Є.К. Істоміна, непроста доля якого заслуговує окремої оповіді; дочка Я.Й. Гальперна – асистент Істоміна Олена Яківна, під час Другої Світової – провідний хірург польового госпіталю, а в повоєнні роки – головний хірург Дніпропетровського обласного Управління охорони здоров’я.


Доцент Істомін В.Є. демонструє студентам тематичну хвору

Доцент Істомін В.Є. демонструє студентам тематичну хвору

Асистент  Істоміна О.Я. перев’язує пацієнта

Асистент  Істоміна О.Я. перев’язує пацієнта


Долі співробітників кафедри, втім, як і всіх громадян Радянського Союзу, були обпалені війною 1941 – 1945 рр. Прикладом може слугувати життєвий шлях доцента В.Є. Істоміна.


У 1941 році медико-санітарний батальйон, який очолював Віктор Євгенович, потрапив в оточення. Потім концтабір, втеча, робота лікарем на окупованих територіях. У 1943 році В.Є. Істомін був відправлений до Німеччини. Знову робота за фахом, але вже в таборах для військовополонених. Спочатку був Хаген Кабель у Польщі, потім – Фішбек у Гамбурзі. У кінці війни Віктор Євгенович потрапив в табір для переміщених осіб. Йому загрожувала примусова репатріація до Радянського Союзу з усіма передбачуваними наслідками. Але Віктору пощастило: начальником табору був англійський майор, з яким хірургу вдалося потоваришувати. Довірливі відносини з керівником дозволили змінити йому прізвище та інші паспортні дані. Так, замість Віктора Істоміна з’явився «новий» громадянин Пітер Калиновський, який у 1948 році відплив на пароплаві до Австралії. Для нього минуле не зникло, а залишилося збереженим глибоко в пам’яті. А попереду – нова сім’я, робота на виноградниках, залізниці, автомобільному заводі, навчання в університеті, керівництво шпиталем у невеликому містечку Йорк Таун, підвищення кваліфікації в Шотландії, купівля будинку в передмісті Аделаїди і робота там же разом з дружиною – до виходу на пенсію. У 1977 році, долаючи страх викриття, Петро (Віктор) вирішив відвідати свою батьківщину. У цей час він уже працював над книгою: «Перехід: остання хвороба, смерть і після», яку було перекладено багатьма мовами, в тому числі російською – у видавництві «Новости» (1991 р.). Ця книга стала бестселером.

У серпні 1941 р. Дніпропетровський медичний інститут було евакуйовано спочатку до Ставрополя, а потім до Фергани. Після реевакуації, кафедра госпітальної хірургії розташувалася в обласній клінічній лікарні ім. І.І. Мечникова, де знаходиться і зараз. З 1943 року на кафедрі організовано курс щелепно-лицевої хірургії, а базою для нього став передислокований у Дніпропетровськ евакогоспіталь № 3582 зі спеціалізованим відділенням, начальником якого був доцент Є.С. Малевич (пізніше доктор медичних наук, професор).


Професор Малевич Є.С.

Професор Малевич Є.С.




У 1945 році кафедру госпітальної хірургії очолив талановитий хірург, професор Тимофій Єремійович Гнілорибов. 



Професор Гнілорибов Т.Є.


До вступу на посаду він пройшов довгий і напружений шлях професійного вдосконалення. Після закінчення в 1925 р. Ростовського медичного університету працював ургентним хірургом Ростовської лікарні невідкладної допомоги, а потім – штатним асистентом клініки М. О. Богораза. У 1937 опубліковано монографію Т.Є. Гнілорибова «Сегментарна остеотомія за Богоразом», яку невдовзі було захищено як дисертацію кандидата наук. У 1940 році він видає іншу книгу – «Трофічні виразки нижніх кінцівок і їх лікування». Цього ж року в Харківському медичному інституті захищає її як диссертацію доктора медичних наук. А в 1941 році Тимофія Єремійовича призначили головним хірургом санітарного управління військової бази госпіталів, розміщених на курортах Північного Кавказу.


Показова операція професора Гнилорибова Т.Є

Показова операція професора Гнилорибова Т.Є


Таким чином, на чолі кафедри госпітальної хірургії став фахівець, збагачений всебічним досвідом планової, ургентної, військово-польової хірургії, організації надання допомоги хворим і постраждалим з найрізноманітнішою патологією. Набуті знання та навички, активність і комунікабельність дозволили Тимофію Єремійовичу проявити на посаді завідуючого кафедрою госпітальної хірургії свої неабиякі здібності і утвердитися як провідний фахівець країни, тоді ще СРСР.

Його лекції, які сам професор називав «клінічними», привертали увагу не тільки студентів, а й лікарів – аудиторія була переповнена, і багато хто сприймав матеріал стоячи. Під час лекцій Тимофій Єремійович, з властивим йому умінням, демонстрував фізикальне обстеження хворих, переконливо підтверджуючи теоретичні аспекти теми. Щомісяця Тимофій Єремійович проводив «академічний» обхід хворих, виділяючи як провідну одну з проблем хірургії. До такого обходу готувались усі викладачі і студенти.

Т.Є. Гнілорибов – автор 5 монографій, 386 журнальних статей. Під його керівництвом захищено 7 докторських і 22 кандидатські дисертації. Привертає увагу широта діапазону наукових і практичних інтересів провідного спеціаліста. Зараз важко собі уявити профіль хірургії, де б не знайшли відображення його дослідження. Тимофій Єремійович зробив істотний внесок в удосконалення методів діагностики і лікування не тільки дефектів м’яких тканин і їх наслідків, а й стенозуючих захворювань стравоходу, атрезії піхви, сечового міхура при його екстрофії. Вагомий пласт наукової діяльності професора Т.Є. Гнілорибова становили роботи по трансплантологіі органів і тканин: нирок, гіпофіза, щитовидної і паращитовидних залоз, яєчок і яєчників, кісткового мозку, реплантації кінцівок. Він досконало володів судинним швом. Його діяльність у галузі трансплантології була завершена розробкою пересадки кісткового мозку у складі частини грудини на судинній ніжці із торакальної артерії. Спосіб було успішно апробовано у хворого з променевою хворобою в одній з клінік Білорусі.




І ряд: доцент Христич А.Д. (2-а зліва), професор Гнилорибов Т.Є.(3-й зліва), асистент Черняєва Г.В. (4-а зліва)  

ІІ ряд: доцент Коваленко Л.Н. (3-тя зліва), доцент Якимюк Д.І. (4-й зліва)


Професор Т.Є. Гнілорибов мав великий авторитет у колі своїх колег. Його активність і ефективна професійна діяльність були позитивним фактором для багатьох хірургів. Серед численних учнів і послідовників його школи слід відзначити докторів медичних наук А.Д. Христич, в майбутньому – проректора з наукової роботи і завідувачку кафедри дитячої хірургії Дніпропетровського медичного інституту, Л.Н. Коваленко, в майбутньому – завідувачку кафедри загальної хірургії ДМІ та багатьох інших.

У 1959 році професор Т.Є. Гнілорибов перейшов до Мінського медичного інституту на кафедру загальної хірургії і був призначений головним хірургом МОЗ Білорусі. Тимофій Єремійович активно працював до останнього дня свого життя. У 1970 році він раптово помер від інфаркту міокарда.




 У зв’язку зі збільшенням набору студентів, у 1956 році було створено кафедру госпітальної хірургії № 2. Її очолив видатний хірург-новатор, вчений, педагог, організатор, заслужений діяч науки УРСР професор Дмитро Павлович Чухрієнко. Він був представником плеяди лікарів, які пройшли сувору школу на фронтах війни і брали участь в організації системи охорони здоров’я раннього післявоєнного періоду.


Професор Чухрієнко Д.П.

Професор Чухрієнко Д.П.


Д.П.Чухрієнко народився в 1918 році. Після закінчення у 1942 р. Куйбишевського медичного інституту був направлений до діючої армії. Служив на посаді старшого лікаря стрілецького полку Першого Українського фронту. Брав участь у звільненні Орла, Чернігова, Тернополя, Львова, Мостиська, Перемишля, Кракова, Праги. У 1945 р. обраний асистентом кафедри факультетської хірургії Вінницького медичного інституту. У 1949 р. захистив кандидатську, а у 1955 р. – докторську дисертацію. З 1950 по 1953 рік Дмитро Павлович працював першим заступником міністра охорони здоров’я України, а з 1953 по 1959 р. – ректором Дніпропетровського медичного інституту.

Першою клінічною базою кафедри була Центральна дорожня лікарня Придніпровської залізниці, а з 1963 року – Дніпропетровська міська лікарня № 16. Остання, завдяки турботі Дмитра Павловича, за структурою вже тоді відповідала сучасним провідним хірургічним клінікам. У лікарні було налагоджено чітку взаємодію відділень різного профілю для надання висококваліфікованої і спеціалізованої допомоги хворим у плановому і ургентному режимах. Крім того, на цокольному поверсі будівлі було організовано роботу своєрідного віварію, що дозволяло проводити експериментальні дослідження відповідно до наукових інтересів клініки.


Проф. О.В.Люлько у віварії моделює нове хірургічне втручання

Проф. О.В.Люлько у віварії моделює нове хірургічне втручання


Як завідувач кафедри Д.П. Чухрієнко створив творчий колектив енергійних фахівців, активно долучав до роботи молодь. Одним з пріоритетів його діяльності була торакальна та серцево-судинна хірургія. У червні 1957 року він виконав першу операцію з приводу стенозу мітрального клапана – за допомогою сконструйованого ним комісуротома – на відкритому працюючому серці. Вже до 1958 року Дмитро Павлович виконав 60 резекцій легень. Крім того, значний внесок зробила кафедра у вирішення проблем патології стравоходу, шлунка, молочної залози, органів сечовидільної системи. Широко розроблялись і впроваджувались нові реконструктивні, пластичні операції, алотрансплантація, ендотрахеальне знеболювання. Вперше в Дніпропетровській області широко почали виконуватися операції на серці. Застосовано екстракорпоральний гемодіаліз.




Професор Д.П. Чухріенко – автор розділу «Абдомінальна хірургія» Великої медичної енциклопедії, 20 монографій, понад 300 наукових статей. Такі його книги як «Непрохідність кишечника», «Спайкова хвороба», «Зовнішні кишкові нориці», «Внутрішньочеревні абсцеси і флегмони», «Хірургія перфоративних гастродуоденальних виразок», «Побутові хімічні опіки стравоходу», «Нефроптоз», «Ателектаз легень», атласи операцій на молочних залозах, органах сечостатевої системи, рентген-діагностики захворювань сечовивідної системи та інші не втратили актуальність і сьогодні.

Наукові, лікувальні та педагогічні досягнення кафедри вивели її на рівень провідних в Україні, набули популярності на теренах Радянського Союзу та Європи. Д.П. Чухрієнко підготував 92 кандидата і 18 докторів медичних наук.



З числа співробітників кафедри сформувалися відомі вчені, які зробили значний внесок у розвиток хірургії. Серед них: академік АМН України В.О. Бондаренко, члени-кореспонденти АМН України О.В. Люлько, Ю.О. Філіппов, професори В.Г. Ананьєв, І.С. Білий, Я.С. Березницький, М. М. Бондаренко, А.С. Гаджієв, М.М. Гріньова, Л.Н. Коваленко, І.В. Люлька, Б.О. Мільков, Н.Д. Чухрієнко, доценти Р.К. Крікент, Л.Д. Решетов та ін. Високий професіоналізм таких викладачів кафедри, як Е.Ф. Самарець, А.І. Гавриленко, Н.А. Смірнова, Б.І. Хлистун, Д.В.Сердюк, Г.В. Тяжельнікова  та ін. залишиться назавжди в пам’яті багатьох поколінь лікарів.



Асистент Смірнова Н.О. зі студентами - Тимчуком С.М. та Григоруком С.П.






Асистент Сердюк Д.В. під час експерименту


Діяльність більшості співробітників кафедри госпітальної хірургії № 2 була неноціненним внеском в її розвиток і зміцнення авторитету. Долі окремих з них є взірцем стійкості, вірності справі, гуманізму. У цьому контексті доречно згадати доцента Р.К. Крікента.



Доцент Крікент Р.К.


Рудольф був другим сином багатодітної німецької сім’ї, глава якої Карл Крікент приїхав до Катеринослава в 1890 році. У 1922 році Рудольф Карлович закінчив Одеський медичний інститут і з 1923 по 1926 роки працював ординатором хірургічного відділення міста Кам’янське. Після закінчення клінічної ординатури і роботи в Божедарівській лікарні, Рудольф Карлович був прийнятий асистентом кафедри загальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту. Знання німецької та французької мов дозволяли молодому фахівцю знайомитися з досягненнями світової хірургії, а дивовижні працездатність, енергійність і вимогливість до себе сприяли швидкому професійному зростанню Рудольфа Карловича. У 1936 році він захистив дисертацію кандидата медичних наук на тему: «Зміни з боку судинної системи при спинно-мозковій анестезії». В 1939 році йому присвоєно звання доцента. Рудольф Карлович отримав призначення до Харківського медичного інституту, де вже в 1940 році закінчив роботу над своєю першою докторською дисертацією, присвяченою трансплантації органів і тканин, якій не судилося бути захищеною. У жовтні 1941 року Рудольф Карлович був засуджений на термін 8 років позбавлення волі за доносом про порушення правил світломаскування в нічний час. В умовах тюремного ув’язнення, Р.К. Крікент працював лікарем санчастини і лікарні.

 Після війни і дострокового звільнення, Рудольф Карлович повернувся до Дніпродзержинська (нині – Кам’янське), де працював у 1 і 9 міських лікарнях, в тому числі – завідувачем хірургічного відділення, продовжуючи виявляти цікавість до наукової роботи. Його увагу привернули травми грудної клітки. На підставі аналізу трьох тисяч (!) випадків таких пошкоджень, Рудольф Карлович написав другу докторську дисертацію «Закриті травми грудної клітки у мирний час», яку визнавали досить фаховою, проте вона так і не була захищена.

З 1956 року Р.К. Крікент працював доцентом кафедри госпітальної хірургії, а з 1961 по 1963 роки – завідував кафедрою загальної хірургії ДМІ. Він був скромним, справедливим і вимогливим до себе і оточуючих, виявляв виключну увагу до хворих, повагу до колег. Рудольф Карлович багато уваги приділяв вихованню студентів у дусі гуманізму, етичних і деонтологічних позицій. Його наукові дослідження, як клінічні, так і експериментальні, стосувалися найрізноманітнішої патології і за технічним рівнем, глибиною аналізу результатів відповідали найсуворішим міжнародним вимогам того часу. Рудольфом Карловичем написано близько 80 наукових статей, за його активною участю захищено дві докторські та п’ять кандидатських дисертацій.


Кафедра госпітальної хірургії № 2 під керівництвом професора Д.П. Чухрієнка функціонувала до 1990 року, після чого, в силу виробничої доцільності, приєднувалася до інших підрозділів. При цьому, з періодичністю в один або два роки змінювалися назви кафедр, завідувачі, клінічні бази. Так, співробітникам колишньої кафедри госпітальною хірургії № 2 довелось працювати під керівництвом професора О.В. Люлько, професора С.М. Соколенка, доц. І.В. Перця на базах не тільки 16ї та 4-ї міських лікарень, а й Центральної дорожньої лікарні Придніпровської залізниці. Цей період в історії був завершений після організації в 1993 році кафедри госпітальної хірургії для студентів VI курсу і лікарів-інтернів під керівництвом професора І.В. Люлька, до складу якої увійшла основна частина співробітників кафедри госпітальної хірургії № 2, в тому числі і професор Д.П. Чухрієнко – як консультант. Дмитро Павлович Чухрієнко до останніх днів свого життя був консультантом кафедри. Він помер у 1999 році.




Кафедру госпітальної хірургії № 1 після професора Т.Є. Гнілорибова в 1960 році очолив професор Микола Якович Хорошманенко. 



Професор Хорошманенко М.Я.


Він народився в 1897 році в Дніпропетровській області. Після закінчення Дніпропетровського медичного інституту в 1923 році навчався в клінічній ординатурі, з 1927 по 1934 р. був головним лікарем Хортицької районної лікарні. З 1934 року Микола Якович – асистент, а потім доцент кафедри загальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту. У 1937 він захистив кандидатську дисертацію на тему «Про алкоголізацію діафрагмального нерва при туберкульозі легень». У роки Другої світової війни, Микола Якович завідував хірургічним відділенням Ташкентського окружного військового шпиталю. У 1945 році повернувся на кафедру загальної хірургії, в 1959 році захистив докторську дисертацію «Тканинна терапія при злуковій хворобі черевної порожнини». З 1959 по 1964 роки професор М.Я. Хорошманенко – ректор Дніпропетровського медичного інституту. Микола Якович вирізнявся винятковою працьовитістю, вдумливим і уважним ставленням до хворих,  повагою до колег по інституту і медичного персоналу клініки. Ті, кому пощастило працювати з ним, згадували про його обов’язкові відвідини клініки у вечірній час, після робочого дня в ректораті, огляди оперованих напередодні і важких хворих. При цьому Микола Якович поважно, часто подаючи руку, вітався з черговими співробітниками лікарні, незважаючи на посади і функціональні обов’язки.


Оперує професор Хорошманенко М.Я., асистує доцент Асляєв Л.А. (справа).


Оперує професор Хорошманенко М.Я., асистує доцент Асляєв Л.А. (справа).


За період завідування професора М.Я. Хорошманенко, кафедра займалася проблемами правця, захворюваннями щитоподібної і підшлункової залоз, виразковою хворобою шлунка і 12-палої кишки, в тому числі – у людей похилого і старечого віку, злуковою хворобою черевної порожнини. Ним розроблено хірургічний доступ при гастректомії, що полегшує виконання операції з резекцією частини стравоходу.


Оперує професор Хорошманенко М.Я., асистує доцент Асляєв Л.А. (справа).

Професор Хорошманенко М.Я під час іспиту.


У складі клініки госпітальної хірургії того часу працювали такі відомі хірурги як Л.А. Асляєв, у майбутньому – завідувач кафедри онкології, Любін Ф.А., у майбутньому – головний лікар лікарні ім. І.І. Мечникова і завідувач кафедри госпітальної хірургії, чудові фахівці Вовк А.О, Коваль І.І.


Колектив хірургічної клініки під керівництвом професора Хорошманенко М.Я.

Колектив хірургічної клініки під керівництвом професора Хорошманенко М.Я.



Особливою хірургічною активністю і пристрастю до практичної діяльності відрізнявся доцент А. О. Вовк. Учень професорів Н.А. Богораза і Т.Є. Гнілорибова, Анатолій Олексійович володів винятковим професіоналізмом і вмінням оперувати при абсолютно різних патологічних станах. Про нього згадують, як про хірурга з безмежними можливостями. А.О. Вовк однаково віртуозно виконував операції на нирках, органах черевної порожнини, грудної клітки, головному мозку.


Доцент Вовк А.О.

Доцент Вовк А.О.

Під керівництвом професора М.Я. Хорошманенка захищено 2 докторські і 5 кандидатських дисертацій. Помер він у 1970 році.




У 1971 році кафедру очолив професор Любін Фонік Андрійович. 


Професор Любін Ф.А.

Професор Любін Ф.А.


Він народився в 1922 р. у Хмельницькій області в селянській родині. Після закінчення середньої школи у 1940 р. був призваний до лав Червоної Армії, брав участь у Другій світовій війні. Закінчив Дніпропетровський медичний інститут у 1951 році, після чого до 1958 р працював головним лікарем станції швидкої медичної допомоги, завідувачем районного, а потім міського відділу охорони здоров’я м. Дніпродзержинська (нині – Кам’янське). У 1961 році він став кандидатом, а в 1969 році доктором медичних наук. З 1958 року по 1971 рік професор Ф.А. Любін очолював обласну клінічну лікарню ім І.І. Мечникова у м. Дніпропетровську, а в 1971 році був обраний за конкурсом на посаду завідувача кафедри госпітальної хірургії.


Професор Любін Ф.А. та доцент Вовк Ф.О. з групою учнів

Професор Любін Ф.А. та доцент Вовк Ф.О. з групою учнів


На кафедрі в той період працювали доценти М.В. Іонов, А.О. Вовк, асистенти М.І. Бондар, Л.І. Праваторова, В.Т. Москаленко. Продовжували розроблятися питання хірургічної гастроентерології, при цьому, особливу увагу стали приділяти проблемі діагностики та лікування кишкових нориць. Останнє слугувало обґрунтуванням для організації на базі хірургічного відділення № 2 обласного спеціалізованого центру, який існує і активно функціонує досі. Стали ширше виконуватися операції на підшлунковій залозі та стравоході.


Професор Іонов М.В.

Професор Іонов М.В.


Особливостям хірургічного лікування стенозуючих уражень стравоходу на ґрунті пухлин і рубцювання після хімічних опіків з використанням заздалегідь підготовленої петлі тонкої або товстої кишки, було присвячено клінічне та експериментальне дослідження доцента Миколи Васильовича Іонова. Ним виконано 48 тотальних ентеро- або колоезофагопластик з різними варіантами розташування трансплантатів по відношенню до грудини. Ця робота стала не тільки свідченням наступності поколінь хірургів в клініці, але й в 1975 році була захищена як дисертація доктора медичних наук.

Професор Ф.А. Любін помер 1980 року.




З 1981 року по 1983 рік призначення і назва кафедри змінювалися. Кафедра загальної хірургії № 2, хірургічних хвороб № 1, факультетської хірургії. Завідував кафедрою доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України М.М. Бондаренко – хірург широкого діапазону, організатор охорони здоров’я. 


Професор Бондаренко М.М.

Професор Бондаренко М.М.


Микола Матвійович закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту в 1960 році. З 1960 по 1967 рік – завідуючий хірургічним відділенням, а потім головний лікар Новопокровської районної лікарні Дніпропетровської області. З 1967 по 1970 рік – аспірант кафедри госпітальної хірургії № 2, а з 1970 по 1974 рік – асистент і доцент кафедри. З 1974 по 1981 рік – головний хірург Дніпропетровського обласного відділу охорони здоров’я та за сумісництвом – доцент кафедри госпітальної хірургії № 2. У 1976 році Микола Матвійович захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук на тему «Гострий холецистит».

Трудова діяльність Миколи Матвійовича характеризувалася виключною активністю: щорічно ним виконувалося близько 200 абдомінальних хірургічних втручань, опубліковано понад 300 наукових статей, 5 монографій, підготовлено 10 кандидатів і 2 доктори медичних наук.

Під час його керівництва професійна орієнтація кафедри залишалася незмінною. У 1983 році професора М.М. Бондаренка, за конкурсом, було обрано завідуючим кафедрою загальної хірургії, яка розташовувалася на базі Дніпропетровської міської лікарні швидкої медичної допомоги.




У період з 1983 р. по 1992 р. кафедрою завідував проф. Колєсов Євген Васильович. 


Професор Колєсов Є.В.

Професор Колєсов Є.В.


Він народився в м. Перм (Росія). Закінчив у 1959 році лікувальний факультет I-го Ленінградського медичного інституту, потім клінічну ординатуру на кафедрі загальної хірургії, аспірантуру по хірургії в академічній групі проф. П.А. Купріянова в Інституті онкології АМН СРСР. У 1965 році захистив дисертацію кандидата наук, а в 1972 році –доктора медичних наук. Євген Васильович втілював у собі кращі риси санкт-петербурзького (в минулому ленінградського) вченого: був делікатним, інтелігентним, широко ерудованим. У 1988 році йому присвоєно звання лауреата Державної премії СРСР за розробку і впровадження в клініку методів хірургічного лікування ішемічної хвороби серця.

Під впливом проф. Є.В. Колєсова в Дніпропетровській області почала розвиватися кардіохірургія на основі нових сучасних технологій. У зв’язку з цим, в обласній лікарні ім. І.І. Мечникова в 1985 році було відкрито торакальне відділення, яке через рік стало називатись відділенням кардіохірургії та електрокардіостимуляції. Клініка працювала в напрямку удосконалення методів лікування природжених вад серця, а також брадіаритмій, з використанням електрокардіостимуляції і прямої реваскуляризації міокарда.


Перший ряд зліва направо: доцент Праваторова Л.І., професор Колєсов Є.В.; другий ряд: асистент Міневрін В.М., асистент Кришень В.П., доцент Коваль І.І., асистент Приходько М.Т.

Перший ряд зліва направо: доцент Праваторова Л.І., професор Колєсов Є.В.; 
другий ряд: асистент Міневрін В.М., асистент Кришень В.П., доцент Коваль І.І., асистент Приходько М.Т.


На кафедрі продовжували активно працювати фахівці гастроентерологічного профілю: доценти І.Й.Коваль, Л.І.Праваторова, асистенти С.І.Карпенко, В.П.Кришень, В.М.Міневрін, М.Т.Приходько. В цей же час кадровий склад кафедри поповнився новими співробітниками, націленими на освоєння і розвиток грудної та кардіохірургії. У їх числі: асистенти С.М.Лукашов, Є.Х.Назаренко, Н.О.Смірнова, клінічний ординатор С.О.Тарнапольский. Таким чином, кадровий склад кафедри зберіг багатопрофільність. Євген Васильович Колєсов був фахівцем із широким спектром можливостей і, незважаючи на прихильність до кардіохірургії, підтримував подальший розвиток в клініці хірургічної гастроентерології. Більш того, він сам виконував пластику стравоходу з використанням різноманітних відділів кишечника.

В майбутньому відділення кардіохірургії та електрокардіостимуляції стало основою при організації у Дніпропетровську відповідного підрозділу на базі обласного діагностичного центру.

Професор Є.В. Колєсов – автор 160 наукових публікацій, з них – 1 монографія, 7 винаходів, 4 патентів (США, Канада, ФРН, Японія). Під його керівництвом захищено 8 кандидатських дисертацій.




У 1993 навчальному році кафедрою завідував професор В.А. Коссе – блискучий хірург-онколог. 


Професор Коссе В.А.

Професор Коссе В.А.


Валентин Анатолійович закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту в 1958 році. Після закінчення працював хірургом і головним лікарем в одній з лікарень Луганської області. У 1961 – 1963 роках Валентин Анатолійович – клінічний ординатор кафедри госпітальної хірургії. З 1964 – завідуючий першим хірургічним відділенням ОКЛ ім. І.І. Мечникова, з 1969 – зав. хірургічним відділення обласного онкологічного диспансеру. У 1972 році Валентин Анатолійович захистив кандидатську дисертацію «Функція печінки при опіках напалмом», в 1990 – докторську на тему «Комбіноване лікування раку шлунка з використання гіпоксірадіотерапії». В.А. Коссе – автор понад 160 публікацій у науковій літературі, 3 монографій, 1 навчального посібника. Керівник 5 кандидатських і 1 докторської дисертацій.




У 1994 році кафедру госпітальної хірургії для студентів 6 курсу і лікарів-інтернів було переміщено з 6-ї міської лікарні в обласну лікарню ім. І.І. Мечникова. В результаті об’єднання двох колективів було створено – кафедру госпітальної хірургії № 2 під керівництвом професора І.В. Люльки. 


Професор Люлька І.В.

Професор Люлька І.В.


Іван Володимирович Люлька – уродженець м. Дніпродзержинська (нині Кам’янське). У 1966 році закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту. Працював урологом у лікарні № 9 міста Дніпродзержинськ, 1968-1970 рр. – служив в армії, 1970–1973 рр. – продовжив роботу урологом у Центральній дорожній лікарні Придніпровської залізниці (м. Дніпропетровськ). У 1969 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Хронічний простатит». З 1976 року Іван Володимирович – асистент, а потім доцент кафедри госпітальної хірургії № 2 Дніпропетровського медичного інституту, а з 1989 р. – завідувач кафедри хірургії ФУЛ ДДМА (м. Кривий Ріг). У 1992 р. ним була захищена докторська дисертація на тему «Патогенез та шляхи оптимізації лікування жовчно-кам’яної хвороби».

З 1994 року кафедра госпітальної хірургії № 2 розташовувалася на базах ОКЛ ім. І.І. Мечникова та міської лікарні № 16 (торакальне і хірургічне відділення).


Перший склад кафедри госпітальної хірургії для студентів 6 курсу і лікарів інтернів. Перший ряд зліва направо: ас. Смірнова Н.О., проф.. Люлько І.В., ст.. лаборант Рублевська Л.І.; другий ряд: доц.. Кутовий О.Б., ас. Зоріна С.В., доц.. Ткаченко В.М.

Перший склад кафедри госпітальної хірургії для студентів 6 курсу і лікарів інтернів. 
Перший ряд зліва направо: ас. Смірнова Н.О., проф.. Люлько І.В., ст.. лаборант Рублевська Л.І.; 
другий ряд: доц.. Кутовий О.Б., ас. Зоріна С.В., доц.. Ткаченко В.М.


З ініціативи професора І.В. Люльки на базі обласної лікарні були організовані відділення: хірургічної гастроентерології та ендоскопічної хірургії, судинної, ендокринної, гнійно-септичної, малоінвазивної та ендоваскулярної хірургії. Організовано центри: діабетичної ступні, хірургії печінки та підшлункової залози, сепсису. Діяльність кафедри стала більш різнобічною. 


Ас. Приходько М.Т.

Ас. Приходько М.Т.

Кураторами відділень були призначені доценти О.Б.Кутовий, С.І.Карпенко, Е.Ф.Самарець, В.М. Ткаченко. На кафедрі активно працювали досвідчені педагоги і авторитетні хірурги: доценти М.І. Бондар, В.Т.Москаленко, Л.І.Праваторова; асистенти Н.О.Смірнова, Д.В.Сердюк, Н.Т.Приходько, Т.Ф.Холод, С.В.Зоріна. 

Доц. Бондарь М.І.

Доц. Бондарь М.І.


Склад кафедри поповнився новими молодими, енергійними співробітниками, серед яких були доцент І.В. Корпусенко, асистенти В.В. Мартемянов, Д.О. Кисілевський, В.А. Кравченко та ін.


Асистент Зоріна С.В.

Асистент Зоріна С.В.


Було захищено дві дисертації кандидатів медичних наук (С.О.Косульніков, В.В.Мартемянов).


. Колектив кафедри госпітальної хірургії у 1997 році. Перший ряд зліва направо: ас. Д.В.Сердюк, ас.Н.О.Смірнова,  проф. І.В.Люлько, ас.Т.Ф.Холод, ст.лаб Л.І.Рублевська; другий ряд:  доц.М.І.Бондар,ас.С.М.Руденко,доц. Е.Ф.Самарець, доц. О.Б.Кутовий, доц.В.М.Ткаченко, ас.В.А.Кравченко, ас.В.В.Мартемянов, доц. В.Т.Москаленко.

Колектив кафедри госпітальної хірургії у 1997 році. 

Перший ряд зліва направо: ас. Д.В.Сердюк, ас.Н.О.Смірнова,  проф. І.В.Люлько, ас.Т.Ф.Холод, ст.лаб Л.І.Рублевська; 

другий ряд:  доц.М.І.Бондар,ас.С.М.Руденко,доц. Е.Ф.Самарець, доц. О.Б.Кутовий, доц.В.М.Ткаченко, 

ас.В.А.Кравченко, ас.В.В.Мартемянов, доц. В.Т.Москаленко.





З 1 вересня 2007 року кафедру очолив кандидат медичних наук, доцент О.Б. Кутовий. 


Професор О.Б.Кутовий

Професор О.Б.Кутовий



Він закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту в 1979 році. Працював хірургом Дніпропетровської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. У 1985 році під керівництвом професора І.С. Білого захистив дисертацію кандидата медичних наук на тему «Оцінка дії 5-фторурацилу і фторафура при деструктивному панкреатиті». З 1987 р. Олександр Борисович – асистент, а з 1993 р. – доцент кафедри госпітальної хірургії Дніпропетровської медичної академії. У 2009 році захистив дисертацію доктора медичних наук на тему «Патогенетичне обґрунтування диференційованого підходу до хірургічного лікування розлитого перитоніту у хворих різного віку».


 Професор О.Б. Кутовий – хірург широкого діапазону. У сферу його професійних інтересів входить хірургія органів черевної порожнини, черевної стінки, торакальна хірургія, трансплантація органів, ендокринна хірургія, хірургія магістральних судин кінцівок, гнійна хірургія. О.Б. Кутовий автор і співавтор понад 200 наукових праць, однієї монографії, 3 підручників, 4 навчально-методичних посібників, 25 патентів на винахід. Під його керівництвом захищено 5 кандидатських дисертацій і ще 4 готуються до захисту.


У 2008 році кафедру госпітальної хірургії № 2 було перейменовано і названо кафедрою хірургії № 2. Колектив кафедри за умови збереження кваліфікованих фахівців постійно поповнювався молодими і перспективними співробітниками.

 

 У 2018 – 2019 навчальному році кількість клінічних баз кафедри зросла за рахунок НДІ медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України та приватної лікарні Medical Plaza.


Сьогодні докорінно оновлюється матеріальна база кафедри: сформовано і активно функціонують два комп’ютерних класи, конференцзал та навчальні кімнати оснащені аудіоі відеоапаратурою, доукомплектовано фантомами і муляжами клас для освоєння студентами практичних навичок. Підтримуються тісні зв’язки з провідними хірургічними клініками України та зарубіжжя.


З початком бойових дій на Донбасі співробітники кафедри беруть безпосередню участь у наданні висококваліфікованої допомоги пораненим бійцям.


Колектив кафедри хірургії №2 в 2013 році: І ряд – доц. І.В.Корпусенко, проф. Ю.П.Литвин, проф. О.Б.Кутовий, проф. І.В.Люлько;  ІІ ряд – клін.орд Махмуд ЕльХадж, ас.Аммар Амро, ас. Ю.М. Олейник ст.лаб. Л.І.Рублевська, доц. С.І.Карпенко,ас. В.В.Соколов, ас.Г.О.Родинська,  ас. В.В.Пімахов, ас.Шкура М.М., ас. В.В.Мартемянов.,  ас. Д.О.Кисілевський


Колектив кафедри хірургії №2 в 2013 році:

І ряд – доц. І.В.Корпусенко, проф. Ю.П.Литвин, проф. О.Б.Кутовий, проф. І.В.Люлько;

 ІІ ряд – клін.орд Махмуд ЕльХадж, ас.Аммар Амро, ас. Ю.М. Олейник ст.лаб. Л.І.Рублевська, доц. С.І.Карпенко,ас. В.В.Соколов, ас.Г.О.Родинська,  

ас. В.В.Пімахов, ас.Шкура М.М., ас. В.В.Мартемянов.,  ас. Д.О.Кисілевський


Результати наукової діяльності кафедри були представлені в доповідях на численних конференціях і з’їздах, у тому числі – міжнародних, знайшли широке висвітлення в науковій літературі. Починаючи з 2007 року, захищено 2 докторські (О.Б. Кутовий, І.В. Корпусенко) та 6 кандидатських дисертацій (О.І. Абрамова, Аммар Амро, Д.О. Кисілевський, В.О. Чайка, В.В. Пімахов, І.І. Петрашенко). Відповідно до плану виконується ще 5 кандидатських дисертації.


На сьогоднішній день співробітники кафедри хірургії № 2 сповнені рішучості продовжувати активний розвиток в усіх напрямках діяльності у відповідності з поставленими перед ними завданнями.

 

 

 

SelectionFile type iconFile nameDescriptionSizeRevisionTimeUser
ċ

Перегляд
  19 січ. 2017 р., 02:05 Кафедра Хірургії №2
Comments